За мірою зростання загрози від віспи мавп, вчені обговорюють найкращу стратегію вакцинації

В 1959 році німецький мікробіолог Антон Майр взяв штам вакцинії, що використовується для інокуляції від віспи, і почав його розводити в клітинах, взятих з курячих ембріонів. Через кілька років вірус змінився настільки, що не міг більше розмножуватися в більшості клітин ссавців. Але він все ще міг виробляти імунну відповідь, що захищала від віспи. Цей вірус, пізніше додатково ослаблений і виведений на ринок датською фармацевтичною компанією Bavarian Nordic, може стати ключовим для зупинення найбільшого вибуху мавпячої віспи, який коли-небудь був поза Африкою, і вже зараз захворіло понад 1000 людей. Це єдина ліцензована вакцина в будь-якому місці проти мавпячої віспи, хоча інші, більш ризиковані вакцини від віспи, також здаються деякою захистом. США, Велика Британія, Канада та кілька інших країн вже почали проводити “кільцеву” вакцинацію, пропонуючи її контактам із виявленими випадками мавпячої віспи, включаючи працівників охорони здоров’я та статевих партнерів. Однак, яку роль вакцина відіграє в цій ситуації, залежить від багатьох факторів: від того, чи можуть визначити тих, хто найбільше піддається інфекції та вакцинувати їх, чи ефективна вакцина, як очікується, і чи достатньо вакцини, аби зупинити ростучий вибух.